Rider's Digest (ekramarenko) wrote,
Rider's Digest
ekramarenko

З роздумів і спогадів Масарика

Originally posted by joanerges at З роздумів і спогадів Масарика


Раб завжди переймає методи рабовласника і мстить, коли тільки може.

Розвиток школи означає розвиток демократії.

Дітям потрібно дати змогу трохи побешкетувати; дитина, що виросла на вулиці, винахідливіша, більш самостійна та практична – міська ж дитина часто не вміє навіть олівця застругати, і взагалі фізично безсила.

Тоді [за часів дитинства Масарика – Joanerges] фруктове дерево було для господаря ледь не тягарем; фрукти не вважали їжею – аж згодом вчені почали розповідати нам про вітаміни.

Оті всі [сільські – Joanerges] звичаї мають інституційний характер; життя, регульоване ними, стає правилом. Тим, хто бодай якось порушить цей розпорядок, люди майже гребують.

Якщо вдома дитина спостерігає незгоду та сварки між батьками, грубість, неповагу, неправду, чи може з неї вирости порядна людина?

З власного досвіду можу сказати, що місто, навіть велике (відповідно і його вплив на дітей), з морального погляду, нічим не гірше, ніж село. А щодо гігієни, то радше навпаки, місто краще від села – зверніть увагу на малих дітей у місті та в селі!

Вони [багаті – Joanerges] не є щасливими, великі гроші ізолюють їх від решти людей, ніби стіна, а часто ще й приносять нерозважність та збочення.

Статеве питання, видається мені, надто штучно доведене до межі літературою. театром. газетами тощо.

Візьмемо, для прикладу, людей, які постійно зітхають, мовляв, Америка більша від нас, а Париж – багатолюдніший, ніж Прага. Через таке бачення чужини ми не помічаємо того, що маємо вдома. Я знаю, людина не змогла би заспокоїти свій читацький голод, якби читала лише чеську літературу, проте вона повинна її знати наскрізь, щоб розуміти, що така вже існує. Людина обмежена лише нарікає, а отже звинувачує себе. Вона сама винна в тому, що їй так мало потрібно від життя. Особливо це стосується молоді.

Але ж уторована колія – це ще не традиція. Традиція – це спільна справа поколінь, спільна і безперечна дисципліна. У нас часто все починають з нуля, замість того, щоб продовжувати справу попередника. Тому й маємо стільки програм та кошар, що на реальне життя і розвиток вони можуть впливати дуже мало.

Ніде у світі не почуєте так багато людей, що ремствують та нарікають, як у нас. Це є ознакою невпевненості та дечого гіршого. Я вважаю, що кожен з цих невдоволених людей не любить своєї професії, тому нарікає на політику, на стосунки та на цілий світ. Людина, яка виконує свою роботу без зацікавлення, лише задля хліба насущного, нещаслива та знуджена. Я отримую величезне задоволення, коли хтось з любов’ю, щиро розповідає про свою професію;скільки нового тут можна довідатися!

За демократії не варто постійно думати про те, щоби з хлопця зробити пана – де-факто якогось писаря в установі. Землероби, ремісники, робітники часто є більшими панами, ніж самі інтелігенти, лишень аби кожен почувався паном, повноцінною людиною, яка завжди на своєму місці.




Я вже був президентом, коли до мене приїхав німецький філософ Фріц Маутнер, мовляв, йому нічого не треба, лишень побачити, як виглядає щаслива людина. Щаслива, а чому б ні? Але якби я залишився ковалем у Дейчі, напевно, був би не менш щасливим, ніж тепер. Головне – мати життя, багате на події та внутрішній розвиток, - а цим я можу похвалитися.

Людина здатна багато чого витримати, аби лиш вона не втрачала бажання працювати і відчувала відповідальність за сім’ю.

Щодо грошей, я мав особливий досвід: коли мені було найгірше, вони звідкись з’являлися. Я ніколи не допускав думки, що не матиму шматка хліба; вірив, що людина, котра йде до своєї мети, ніколи не залишиться без допомоги. Як каже Ісус: шукайте спочатку царство Боже, а решту Вам дадуть. Гроші я не люблю, вони ніколи не були моєю ціллю, лише засобом, тобто як допомога ближньому чи для підтримки довговічних культурних речей.

Бути самостійним, повносправним і самодостатнім означає не вимагати від іншого давати тобі те, що ти можеш і маєш робити для себе сам. Жебрацтво існує не лише у вуличному вигляді, але й моральному. Я завжди прагнув, щоби кожна людина була сама собі паном і з політичного, і зі соціального чи морального погляду. Бути паном – означає бути вільним і дисциплінованим водночас.

Загалом з Росії я почерпнув те саме, що і Гавлічек: любов до російського народу і несмак до офіційної політики та панівної інтелігенції.

Нормальна не проголошує на цілий світ те, що любить своїх батьків, свою дружину, своїх дітей; це і так зрозуміло. Якщо ти любиш свою батьківщину – не говори про це, ліпше зроби щось путнє, більшого не треба.

Мені завжди чомусь було соромно вживати слова «батьківщина», «народ» тощо. Не проголошуючи себе патріотом, я не називатиму іншого зрадником вітчизни; треба терпеливо доказувати, що його шлях з тих чи інших причин – помилковий. Великими гаслами люди можуть лишень упиватися, їм вони не допоможуть навчитися працювати. Ми звільнилися від деспотичних панівників; тепер мусимо звільнитися від великих і деспотичних слів.

Політична партійність – явище природне. Утім, як і все людське, має свої позитивні та негативні сторони, зловживати можна всім, залежно від порядності й освіченості людей. Стосовно мене, то я й досі більше довіряю людям, ніж інституціям, тобто партіям.

Якщо ми, чехи, маємо зайняти у світі пристойне місце, мусимо світові проблеми сприймати як власні і вміти щодо них висловити свою думку. А з іншого боку, наше чеське питання має стати питанням світовим: це нам вдалося ще за часів [Першої світової – Joanerges] війни.

Перш ніж йти до визначеної людини, я знайомився з її біографією, щоби знати, як з нею розмовляти. І в цьому мені допомагала не академічна психологія, а життя і – романи! Сімдесят років поспіль читаю романи день у день; лише тепер я подеколи відкладаю книгу на якийсь один день, аби відпочили очі. Живу в поезії, без неї не витримав би; у ній – необмежений досвід та пізнання людської душі. Вважаю, що досить непогано розуміюся на людях, правда, іноді помиляюся; людина – це неймовірно заплутана і дивна машина. І не існує двох однакових!

Людина може витримати багато, усе, якщо вона має мету та одного разу вирішила йти до неї будь-що-будь і серйозно. Серйозність – це таємниця світу та життя, це святість релігійна і моральна.




У мене були [під час ПСВ – Joanerges] свої принципи пропаганди, гадаю, що правильні: не лаяти німців, не применшувати заслуг ворога, нічого не спотворювати і не роздувати; не обіцяти нічого надаремно і не брати на себе роль прохача; давати фактам змогу говорити самим за себе і вказувати на них: оце і оце – у ваших інтересах, а отже, є вашим обов’язком; впливати ідеями та аргументами, але при цьому бути в тіні; не бути кон’юнктурником, не братися за щоденні речі, які сьогодні приходять і відходять; мати на усе план і судження; і ще одне – нікому не завдавати клопоту. І що дуже важливо: брати гроші лише від наших людей, хоча багато хто нам їх пропонував.

Брехати та перебільшувати – це найгірша пропаганда. Я вам наведу приклад: будучи молодим, наш приятель Сетон-Ватсон готував якісь історичні студії про кальвіністів в Угорщині. Він не мав – як, зрештою, ніхто в Західній Європі – уявлення про національну політику мадярів і любив їх. Збираючи в Пешті якийсь матеріал, він знайшов щось про словаків і зацікавився ними так, що захотів туди поїхати. Жодних словаків не існує – сказали йому мадяри, це лише кілька пастухів у горах. Але пан Сетон-Ватсон познайомився з декількома словаками, дізнався від них більше і поїхав у Словаччину у цьому. Повернувшись до Відня, він, з очима на лобі, сказав Стідові: «Уявіть собі, вони, мадяри, мене обдурили, обдурили!». А далі він почав вивчати національні проблеми словаків та південних слов’ян і став авторитетом у справах мадяризації і мадярської політики. Брехня себе не виправдовує ані в політиці, ані в щоденному житті.

Хороша програма – це добра річ; але важливо, щоб її реалізовувала чесна, мужня і мудра людина, яка має відвагу взяти на себе відповідальність. Тому я здебільшого шукаю людей, а не гасла. У нас все ще надається перевага гаслам – це, гадаю, ми також успадкували від Австро-Угорщини; тоді адміністрування та політику вели не ми, а Відень, тож нам залишалося більше, ніж треба, - звикати до гасел. Тепер, коли в наших руках своя держава, треба ці гасла чи, якщо бажаєте, ідеали втілювати в конкретні та продумані вимоги, поради, практичні програми.

Кожний успішний переворот виносить на поверхню багато парвеню [фр. зневажлива назва людини, що вийшла з низів і прагне наслідувати аристократичні манери, вискочка], крикунів та фальшивих пророків. І в нас є свої; ви їх впізнаєте за результатами, у підсумку – їх впізнають усі.

Ми вимірюємо життя надто односторонньо: за його довжиною, а не величиною. Більше думаємо про те, як продовжити життя, ніж про те, як його по-справжньому наповнити. Багато людей боїться смерті, не розуміючи, однак, що самі вони і багато інших живуть де-факто лише напівжиттям, без змісту, без любові, без радості.



Джерело: Чапек К. Бесіди з Томашем Масариком. – Львів: Астролябія, 2010. – 464 с.
Tags: класичне, умные мысли
Subscribe

  • (no subject)

    Коротше, про шоколадки на касі. Стою я в черзі і від нема-шо-більше-робити роздивляюсь навколо. І біля касира бачу стопку різних-рандомних шоколадних…

  • Самоконтроль тоже работает в обе стороны

    Потрясная статья, прям хочу завтра детям дать почитать и обсудить. Originally posted by miumau at Самоконтроль тоже работает в обе…

  • Трапилося класне на фб

    ..В латинському обряді церковні свята діляться за рангами - спомин (memoria), свято (festum) і урочистість (solemnitas). Сьогоднішній день, як на…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments