Rider's Digest (ekramarenko) wrote,
Rider's Digest
ekramarenko

Що мене вражає

то це вимога замовчування - не треба про це говорити, та скільки вже можна, та шо ви ото придурюєтесь - тоді у всіх так було, а ви шо, особенні?
Десятиліттями люди мовчали, бо боялися. Мій дід вперше говорив зі мною про це вже десь аж у 2005 році. Ще чималу часу пройде, перш ніж люди якось дадуть ладу цьому болю, знайдуть для нього місце, розставлять крапки над "і".

__________________



Марія Петрівна Гончаренко, мешканка села Парутіне Очаківського району 1930 р. н.
Взимку 46-го, коли сніги завалили хати, а Південний Буг сковало кригою, селяни опинилися у справжній блокаді. Їли будь що: їжаків, ховрів, пташок. Якщо знаходили по бочкам кукурудзяні качани із залишками зерна, то мололи з них муку і щось пекли. На річці рибалки вирубували ополонки і ловили неводом тюльку, але ж сельчанам нічого не доставалося – там був суворий контроль. Хлопці поробили довгі вилки на паличках, лягали на кригу і штрикали тюльку, яка вискакувала із неводу. «Так робив молодший брат моєї подруги, - розповідає Марія Петрівна, - у їхній родині було семеро дітей. Якщо хлопцю вдавалося принести якийсь десяток тюльчин, то мама пекла їх на сковорідці, а потім ділила на усіх. А інший наш сусід радив своїй мамі закутати дворічну Любу, посадити її на санки і відвезіть на річку, може рибалки й кинуть якусь рибку. Така була їжа. Та що там їжа, склянку води не було на чому розігріти, щоби хоч гарячого попити! У хатах вже ні на чому було сидіти, спалили все, що можна було спалити. Сонця і білого світу ми вже не бачили, бо в очах стояла чорна ніч, голова йшла обертом, а земля під ногами хиталася».
Взимку 46-го у селі стояла мертва тиша, навіть собачого лаю не було чути, бо і собак поїли, тільки сови кричали уночі. Не було видно і диму над хатами: «Подивишся на річку, і бачиш, як сані із гробом потягнули, а ось іде фронтовик дядько Петро, тягне по снігу ногу дохлого коня». Але найстрашніше було, коли вмирали від голоду діти. Вони сиділи за столом і тихенько просили: «Ма-ку-хи, ма-ку-хи…», поки не затихали назавжди. Діти не знали слова «хліб», «пряник», знали тільки слово «макуха». Так, одного разу військовий керівник школи отримав у Очакові зарплату і приніс своєму хлопчику куплений з рук пряник, а той потримав його у руці і кинув, думав, що це іграшка і її не можна їсти, а став просити макухи». Фронтовики, які захистили державу, не могли захистити від голоду своїх діточок. «Так вмирала донька фронтовика - маленька Лідочка, яка вже нічого і не просила, тільки сиділа у куточку на лежанці і стогнала. Один із фронтовиків якось запитав: «За що ж я воював?» І йому за це дали десять років тюрми»
Tags: історичне
Subscribe

  • (no subject)

    на фб сьогодні один за одним просто фантастичні пости про Голодомор (як би недолуго не виглядав цей прикметник, застосований до такої страшної теми).…

  • (no subject)

    Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко) Винесу сюди, ще одним коментарем про "Ціну правди" (в оригіналі - Mr. Jones): хто не в темі, яка різниця між…

  • (no subject)

    спромоглись.

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments