Rider's Digest (ekramarenko) wrote,
Rider's Digest
ekramarenko

ДО ДНЯ ПАМ`ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ.

Діду на той час було 5 років, запам'ятав, як його матір і батько про щось говорили сам на сам за зачиненими дверима. Розказував про сім'ю, якій вдалося сховати зерно. Та вистачило ж їм розуму понести трохи зерна до млина, щоб змолоти - звісно, до них знову прийшли з обшуком і все зерно забрали. Варили і їли телячі шкури, що були на горищі. На їхній сільскій вулиці живі люди залишились тільки у двох хатах - вони та ще одна сім'я на тому ж боці вулиці, на протилежному боці не лишилось нікого.

Originally posted by jaga_lux at ДО ДНЯ ПАМ`ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ.



***
Опускаюсь – ніби піднімаюсь.
Ріжуть крила – ніби зносять ввись.
Караний, обкарнаний, не каюсь –
геть – набридло (каявся колись).
А тепер – блаженна рабська доля,
воля рабська. Над усе – вона!
Серед закріпаченого поля
Запалала свічка вогняна.
Люде мій! О кріпаки комуни!
В майбуття втелющені цвяхи!
Вам услід несуть дубові труни –
тільки б до могили дожили!
Кріпаки замучені, нужденні!
Нація безпашпортна моя!

***
Мені наснилась мати у сльозах,
Сестра наснилась. Батько став на хаті.
Підрісши на жіночім голосінні,
Не може слова мовити. Пливе
Крізь шиби день. І ширшає кімната,
І ширшає тугий холодний плач.
І я зайшов. Одвірок заступив.
У кілька голосів скрипіли двері.
У груди вдарило, мов груддя, голосіння
Перехопило дух.
Великі очі мамині від печі
На мене йшли. Прип’ятий, я не міг
Уберегтись і ввірвався, впав,
Підвівся, обхопив її рамена,
Світліли очі і мене тримали...

***
На дальнім березі – високі тіні.
Високі сосни. І високий крик.
І полум’я промовистий язик
Тріпоче полотном, палахкотіє
Від жовтого до ярого і до
Блакитно-синього. Стоять старцями
Високі тіні. Дивно-невідомі.
Ось Прорив твій. Ось Розпач. Ось Сльоза.
Ось Меч. А це – Зневіра. Це – Завзяття.
А це твоє прочорнене Прокляття,
Воно зіп’ялося, щоб гримотіти – Завтра.
Стоять Пересторогою. Стоять
Близ домовини – мов почесна варта.
Їх не минуть. Тож – не втікай. Не варто.
Ще – кілька слів напутніх, як проклять.
Я наближаюсь. Я пливу. Я слухати
Вас буду, предки. Говоріть мені,
Чи задаремно розколовся гнівом,
Чи задаремно забаглося вщухнути.
Кажіть мені. Я слухаю. Я весь
Востаннє виважусь на спізнених порадах,
На нових кривдах і на нових правдах.
Мені – нелегко. Таж і вам – невесело.

Василь Стус.
Tags: історичне
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments